Майстерня вчителя трудового навчання Ніжинської ЗОШ I-III ст. № 10 Василевської Тамари Миколаївни

      Весь час люди бажали зробити одяг красивим, нарядним і неповторним.

    В кінці XIVстоліття – на початку XVII століття майже у всіх країнах Європи з’явились мереживні мануфактури. Рисунки для них виконували найкращі художники того часу. Мереживу стали давати назву по місцю його виготовлення: тюль, фламандське, ірландське і т.д. До цього періоду відноситься і виникнення мережива фриволіте.

    Назва фриволіте французького походження. Її прийняли майже всі країни Європи. Але в Італії таке мереживо називали «окко», що означає «глазок», в Німеччині – «шиффен шпитцен» (плетіння човниками), в країнах Азії цей вид мережива одержав назву «макук» (човник). В Росію мереживне плетіння прийшло із Франції, чим і пояснюється використання французької назви.

    Особливо модним фриволіте було у XVIII столітті. В цей час широко використовують мережива всіх видів.

    Наприкінці XIX століття в Росії були надруковані посібники по жіночому рукоділлю, де кілька розділів було присвячено фриволіте, що говорить про популярність цього виду мереживного плетіння. Основні відомості про фриволіте можна було знайти в енциклопедії жіночого рукоділля за 1902 рік.

    Ось таким човником плели на початку ХХ століття.

    Наприкінці 60-х років ХХ століття після довгої перерви фриволіте почало відроджуватись спочатку в країнах Європи, а на початку 80-х років і в нашій країні.

    Плетіння мережива човниками нескладне і цим рукоділлям можна займатись практично в різних умовах. Плетінням фриволіте дуже легко можуть оволодіти як дорослі, так і діти. Вироби виходять красивими, міцними. Це накидки, хустки, жилети, коміри, жабо, манжети, серветки, прошви, покривала, декоративні сумки.

    Виконане технікою фриволіте мереживо, тасьма, прошви, вставки, аплікації широко використовують для оздоблення одягу і інтер’єру.