Майстерня вчителя трудового навчання Ніжинської ЗОШ I-III ст. № 10 Василевської Тамари Миколаївни

Лялька – одна з найнагальніших потреб і водночас втілення одного з найчарівніших жіночих інстинктів у дівчинці. Леліяти, плекати, прикрашати, одягати, шити, трохи картати, колисати, уявляти, ніби щось є хтось,- у цьому все майбутнє жінки.

Віктор Гюго

     Звідки ж з’явилась ця стародавня українська іграшка?

Традиційна вузлова лялька

           ...Але є лялька, яку в тій чи іншій формі знали на всіх континентах. Це мотана, або вузлова лялька, виготовлена з м’якого матеріалу – шкіри або тканини і з ниток. Очевидно, перші такі ляльки робили з трави або соломи, а згодом, з поширенням ткацтва, почали використовувати тканину і прядиво.

        В Україні її знають, як ляльку-мотанку, і тут вона відома з незапам’ятних часів, і своїми витоками сягає чи не в добу Трипільської цивілізації…

        Найдавніші ляльки з тканини – це коптські ляльки з вовни, знайдені під час розкопок стародавніх поселень у Єгипті. Цікава деталь цих ляльок – відкрита спіраль на місці обличчя.

         Спіраль – це один з найдревніших символів вічності і безконечності буття, символ родючості й нового народження у всіх народів Землі. Спіраль – це і символ Ріки Життя, у якій пливуть люди, народи, в якій з’єднуються Мікрокосм окремої людської долі і Макрокосм цілого Всесвіту. Вже зараз вчені прийшли до висновку, що спіраль – це схематичний образ власне самої еволюції Всесвіту, динамічний аспект буття, який відображає водночас плинність і вічність.

        Традиційна вузлова лялька – «княгиня». Вузлова лялька – нащадок ляльки – божества, що символізувала Рожаницю, богиню-заступницю жіночої долі, хранительку плодючості, що їй поклонялися за давньослов’янських і трипільських часів. Сьогодні така лялька більш відома як мотанка.

         Спосіб творення цих ляльок – скручування, скочування, змотування, зв’язування, завивання. Голка з ниткою використовується лише в процесі виготовлення одягу та головних уборів.

Характерною деталлю таких ляльок є викладений з різноколірних ниток хрест, переплетених таким чином, що на розхресті утворює квадрат. Це давній солярний знак – хрест у колі.

       Інша характерна риса мотанки – хрест на грудях. Цей знак характерний для пізньотрипільських жіночих божеств, статуетки яких мають зображення навскісного хреста на грудях. Характерна хрестоподібна перев’язь зафіксована також на зображеннях скіфської богині Володарки звірів.

Оберіг в українській родині

        Лялька, як дитяча іграшка і оберіг родини й Роду, як могутній магічний талісман та символ зв’язку між поколіннями, знана в багатьох традиційних культурах земної кулі – від Аляски до Австралії, від Африки до України. Ляльки різних народів відрізняються між собою ззовні і матеріалом, з якого зроблені – в Африці вона здебільшого кам’яна або дерев’яна, десь глиняна, а ще десь – зроблена з тканини, але суть і призначення ляльки – незмінні, і це споріднює більше, аніж відмінність матеріалу. Головне призначення ляльки – берегти душу свого власника від зла й нечистих помислів. Іноді з рук майстра народжувалися ляльки, про які складалися легенди, і передавалися від матері до дочки, як священний переказ.

       У міфах багатьох народів першими людьми були ляльки, створені з глини або дерева, оживлені богами. У спрощеному вигляді цей архаїчний міф простежується і в народних казках, наприклад, в українській казці «Телесик»: чоловік із жінкою, які не мають дітей, роблять ляльку з дерева, колишуть її в колисці, і потім лялька перетворюється на дитину.

         До наших днів дійшли обрядові зображення певних стихій чи символів природи з трави або дерева – Купайло та Марена, символи Води й Вогню на святі Івана Купала, Масляниця, яку роблять, коли проводжають зиму і зустрічають весну. На Волині старі люди бережуть пам’ять про обряд, що його проводили навесні: всім селом виготовляли ляльку – «Весну-панянку», обряджали її стрічками та свіжою травою, і відвідували сусіднє село, заходячи в ті хати, де були дівчата на виданні або хлопці на порі. Навіть городні опудала, що їх до сьогодні ставлять на городах, аби відлякували горобців, на початку були священними ляльками-охоронцями оселі й обійстя від злих духів.

        Обличчя ляльки — хрест у колі — солярний знак, несе в собі сонячну енергетику життя. Лялька є доброю забавкою для дитини і оберегом. Трава ромашки, котра надає їй приємного аромату, принесе спокій та злагоду в родину. Матеріали: льон, бавовна, муліне, ромашка.

        Повір’я, що лялька – це вмістилище душ померлих предків – породило певні традиції їх створення в різних народів. Наприклад, у деяких культурах ляльки можна було створювати тільки в певні пори року, і робити їх могли тільки люди, що пройшли спеціальні ритуали посвячення.

         Колись на всій території, що її нині вчені-дослідники називають «Старою Європою» -- від Карпат до Північної Італії – існував культ Великої Праматері, яка народила все суще, яка береже життя і оновлює його. Образ Богині ми зустрічаємо на критських амфорах, і при розкопках Трипільської культури, в священних космогонічних піснях, які дійшли до нас під назвою «колядок» і у веселих новорічно-маланкових переодяганнях… Все це – відгомін древнього праєвропейського культу Великої Богині, єдиної в трьох лицях – Діви, Матері і Баби – прародительки всього живого на Землі і матері всіх людей. Подібні обряди можна зустріти і в деяких племен Африки та Американського континенту.

         Берегиня - архаїчне найменування доброго, що оберігає людину. Люди зверталися до добрих богів з проханнями про гарний урожай, дощ, зцілення, захист від пристріту, темних сил. Ляльки виступали в ролі надійного помічника і оберега людини. Раніше в кожному селянському будинку було багато тропічних ляльок-закруток (ляльок-мотанок). Вони служили оберегами житла, дітей, сну, господарства, мали культове, обрядове призначення і в той же час були найпоширенішими дитячими іграшками. Робили їх з одягу близьких родичів. За уявленнями язичників саме через особу в ляльку вселяється душа. А душа може бути не обов'язково добра. Ляльку майстрували залежно від життєвої ситуації і ніколи не викидали. Таких мотанок за все життя у однієї людини набиралося безліч. Вважалося, що вони приносять успіх і багатство, є магічними символами родючості та продовження роду.

          В Україні, ще на початку 20 століття дівчата, готуючи скриню з весільним посагом, разом з рушниками та сорочками, клали туди своїх ляльок. Кожна дівчина робила мотану ляльку, яку забирала із собою в нову сім’ю. Причому в родині чоловіка дозволялось молодій дружині, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, вважалося, вона грається лялькою, то швидше стане матір’ю, і тим здоровіші будуть діти. А коли народжувалась дитина, то молода мати клала своїх ляльок до дитячої колиски, щоб оберігали дитя від хвороб та поганих очей, а коли дитина підростала, то ляльки віддавалась їй для грання.

Виготовлення ляльки

        Щоб ляльку зробити, спочатку пожують хліба в роті, а з нього виліплять кульку, положать її у полотнинку, зав'яжуть як вузлик ниткою, сформують голівку, а зверху придушать, щоб вийшло таке як очіпок у молодиці чи стрічка у дівки. Як висохне, вив'язують, наче молодицю, хусткою, або, як дівці, вичешуть кіску з прядива і, узявши за лоб, ззаду заплетуть її з кісниками і стрічками. У вузлик-голівку, на місці, де він зв'язаний і де буде у ляльки шия, встромлюють коротеньку паличку або ще більше обмотують її,щоб було за що зачепити сорочечку і крамки, подібні до грудей і живота. Рук немає, лише рукави й уставки приробляють і керсет одягають. Далі на поясі намотують мотузку чи прядива тісно і з ним прив'язують спідницю, запаску чи плахту, попередницю чи фартух. Майструючи, співають пісень, дівчата- весільних, а молодиці -"Неньки" абощо.

         Буває так, що ляльок і двадцять носить дівчинка за собою у скриньці або у платочку якому і всіх по імені зве. Де хатки роблять або пічки копають - там і ляльки розсаджені на видних місцях. Старші люди дивуються :" Чом хлопці до цього байдужі такі?! Їм сокирка, ножик, батіг потрібні, з палички ножика зробить і буде носитися. Своє і дівчинка віщує, і як ляльки нема, оціваночок буде в заполі носити. Кожне до свого тягнеться, чия кому стать.

Якщо ви робите оберіг, то треба дотримуватися певних правил:

-          Нитки мають бути натуральні: шерсть або льон. я користуюся лляним шпагатом. Виглядає чудово і навіть пахне травою.

-          Можна робити ляльку із соломи чи трави. Солому треба розпарити у воді, а траву прив’ялити на сонці для гнучкості.

-          Нитку мотаємо за Сонцем, тобто спрямовуємо енергію у русло росту і розвитку.

-          На кожен зав’язаний вузлик наговорюємо побажання. Можна молитву, можна просто "на здоров’я", на "добробут" тощо.

-          При рівнянні ляльки, обрізанні зайвих ниточок говоримо заговір:

"нитку відрізаю - все лихе недобре від себе відтинаю, коли нитка перегниє, все лихе недобре у землю піде." Ці шматочки закопуємо у місці де не ходять люди.

        Існувало повір'я, що якщо діти дуже часто і довго бавляться лялькою-мотанкою, то сім'я скоро чекатиме на поповнення. Якщо ж їх робили діти, вони часто робили собі товариша і порадницю. Така лялька є гарним подарунком рідним та близьким.

       Звісно, іноді ляльку робили і на шкоду людині – зокрема, таке явище, як описують дослідники, мало місце на Гуцульщині. Добре цей обряд відображено у фільмі Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». 

Висновок

         Під час роботи над проектом мені хотілось передати любов до цього стародавнього мистецтва. Українська народна лялька є втіленням добра і лагідності. Це оберіг людської душі й долі, символ предків. Це символ Великої Матері, яка сотворила все суще і береже дотепер народжені нею душі.

      Нехай вона принесе людям радість.