Майстерня вчителя трудового навчання Ніжинської ЗОШ I-III ст. № 10 Василевської Тамари Миколаївни

 Створення умов реалізації особистісно орієнтованого підходу до навчання та розвитку особистості                                   

                                                   «Дитина тільки тоді піде

                                                   правильним шляхом,

                                                   коли дорослі вкладуть в неї

                                                   все бажане»    

                                                                        Е.Фром

    Традиційний процес у школі до останнього часу був зорієнтований на оволодіння школярами визначеною сукупністю знань, умінь і навичок, які являють собою емпіричний рівень відображення навколишньої дійсності. У період розбудови української національної школи одним із головних завдань є створення необхідних умов для повноцінного розвитку кожного громадянина України.

    Сьогодні в світі відчутний пріоритет загальнолюдських цінностей. Згідно з особистісно-діяльнісним підходом до організації навчального процесу, в центрі його знаходиться той, хто навчається. Формування особистості та її встановлення відбувається у процесі навчання при дотриманні певних умов: створення позитивного ставлення до навчання; забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення спільної мети; усвідомлення особистістю цінності колективно зроблених висновків; можливість вільно висловлювати свою думку і вислуховувати свого товариша; сприйняття вчителя,  не як засіб «похвали і покарання», а як старшого товариша, порадника.

    За традиційного авторитарного підходу більшість педагогів вважають для себе важливим і обов’язковим, вивчаючи індивідуальні психологічні особливості дітей, більш ефективно розробляти механізм впливу на школярів. Тобто, «зробити» дитину за «поданим зразком».

    Особистісно орієнтовне навчання, хоча і може виступати панацеєю від усіх хвороб шкільної практики, але в руках вчителя-професіонала стає надійним інструментом розвитку індивідуальності дитини, її здібностей і задатків.

   Індивід в своєму розвитку відчуває соціально обумовлену потребу бути особистістю і виявляє здатність стати особистістю, реалізується в соціально значимій діяльності. Цим визначається розвиток людини як особистості.

   Особистісний підхід – послідовне відношення до дитини як до особистості, як до само усвідомленого відповідального суб’єкта педагогічної взаємодії. Це базова ціннісна орієнтація педагога, що визначає його позицію у взаємодії з кожною дитиною і колективом. Сучасне розуміння особистісного підходу визнали представники напряму гуманістичної психології (К. Роджерс,  А. Маслоу, В. Франкл, А.Леонтьєв, Г. Костюк).

    Особистісний підхід означає визнання пріоритету особистості перед колективом, створення в колективі гуманістичних відносин, завдяки яким діти усвідомлюють себе особистостями, вчаться бачити особистості в інших дітях.

    Особистісний підхід може здійснювати лише той педагог, який сам усвідомлює себе особистістю, яка вміє бачити особистісні якості в дитині, який вміє зрозуміти її і будувати з нею відносини діалогу у формі обміну інтелектуальними, моральними та соціальними цінностями. Але відносини ці ніколи не можуть бути рівними абсолютно: рівність має бути у прояві щирості, доброти, уваги до кожної дитини. Ці відносини будуються на основі визнання свободи вибору і потреби усвідомлено дотримуватися цього вибору.

    Особистісний підхід має організацію такої педагогічної взаємодії, за якої використовуються індивідуальні особливості дітей: темперамент, характер, інтереси, мотиви, схильності, здібності та ін. Введення поняття «особистісний підхід» не підмінює й не заміняє поняття»індивідуальний підхід», оскільки орієнтує педагогів на визнання індивідуальності дитини як особистості й особистості дитини як особливого роду індивідуальність.

    Основні вимоги до вчителя який працює над створенням умов особистісно орієнтовного навчання: добре знати вікові, типологічні, індивідуально-особистісні особливості психологічного розвитку дітей і співвідносити ці особливості з їхніми можливостями засвоєння ними навчальної інформації та можливими труднощами засвоєння її дітьми.

   Мета навчання – створення умов для всілякого розвитку потенційних можливостей учнів, що стимулюють їхню потребу в само актуалізації та самореалізації.

    Весь процес навчання проходить  через нові форми і види педагогічної взаємодії, в основі яких лежить діалог. Тут домінують форми і методи спілкування, які сприяють створенню комфортного середовища: довіра, підтримка, схвалення, похвала, допомога, критика, іронія, впевненість у своїх власних силах, віра учня з боку вчителя, у його можливості, віра учня у вчителя, у його підтримку та захист.

   У взаємодії домінують форми та методи, що активізують потребу дітей у пізнанні (формуються позитивні мотиви), у самоствердженні, у задоволенні та радості від пізнавальної діяльності: діалоги, дискусії, рольові ігри, моделювання і захист пізнавальних навчальних проектів, науково-дослідна робота тощо.

    Навчання в своїй основі спрямоване на створення умов розвитку інтелектуального та творчого потенціалу дітей у всьому різноманітті його прояву. Вчителеві необхідно охопити думкою характеристики у трьох основних часових категоріях: минулому, сьогоденні та майбутньому.

    Тому існують такі основні ідеї  особистісно орієнтованого навчання, які відрізняють його від інших видів:

1.   Визнання індивідуального внутрішнього світу дитини і її провідне значення у навчанні.

2.   Включення індивідуального внутрішнього світу дитини до пізнавального контексту.

3.   Трансформація навчального матеріалу, необхідного для засвоєння на уроці на основі й відповідно до можливостей його засвоєння учнями.

4.   Свобода вибору виду завдання, вправи, виду діяльності.

5.   Всі діти можуть вчитися у відповідності до своїх можливостей, які найяскравіше виявляються через включення дитини до відповідного навчального середовища.

6.   Дитина повинна бачити своє просування в пізнанні і виявляти потребу в самоудосконаленні своїх потенційних можливостей.

    У особистісно орієнтовному навчанні учні розглядаються як носії суб’єктного досвіду, які вбирають в себе предмети, уявлення, поняття; розумові та практичні дії.

    Традиційне навчання прагне «загальмувати» суб’єктний досвід учня як недосконалий, несуттєвий, обтяжений випадковими, «ненауковими» уявленнями. Педагоги іронічно, скептично, зарозуміло відносяться до ментального досвіду дитини і намагаються його «вигнати» зі свідомості учня. Ця руйнівна акція ще й небезпечна для психічного здоров’я дитини і завдає значних втрат в результативності навчання, як дитині, так і вчителеві.

    Життєвий досвід дитини, включений до пізнавального контексту, допомагає їй «побачити» себе в пізнавальній діяльності як важливий і необхідний момент своєї Я-присутності й надає особистісного змісту в оволодінні знаннями, робить їх подієвими.

     Усім цим умовам відповідають інтерактивні технології навчання. Інтерактивні технології навчання передбачають організацію кооперативного навчання, коли індивідуальні завдання переростають у групові, кожен член групи вносить особистий вклад у спільні зусилля, і зусилля кожного члена групи потрібні та незамінні для успіху всієї групи; використання дидактичних і рольових ігор, моделювання життєвих та створення проблемних ситуацій.