Майстерня вчителя трудового навчання Ніжинської ЗОШ I-III ст. № 10 Василевської Тамари Миколаївни

       Для того, щоб навчання носило науковий характер, на кожному уроці ввожу ключові слова ( орнамент, мотиви-символи, ритм і т.д.) – це збагачує не тільки лексичний запас мовлення школярок, але й дає можливість професійного спілкування підготовки до майбутнього вибору спеціальності.

   На уроках обслуговуючої праці прагну розвивати художньо – естетичний смак. Наприклад, націлюю дівчаток на те, що не можна оздоблювати легкі тканини важкою, щільною вишивкою, узор вишивки повинен відповідати характеру переплетення ниток і роду волокон тканини, а сама вишивка – художнім вимогам даного виробу.

   Перш ніж представити дітям шов «качалочки», розповідаю історію рушника, який містить у своїй основі саме цю декоративну техніку.

   На кожному уроці – своєрідний алгоритм виконання роботи: від найпростішого ( звернути увагу на довжину нитки ) до кінцевого результату.

    Особливу увагу приділяю розповідям про історію розвитку вишивки. Тут можна використовувати принципи науковості, принцип наочності, принцип системності і послідовності. Цікаві розповіді про археологічні знахідки поєдную із демонстрацією зразків вишиванок наших предків. Учні уже можуть підготувати розповідь про майстринь, чиї вироби вони приносять ось на такі уроки. Екскурси в історію закінчуються роботою по збиранню експонатів для етнографічного куточка, який уже кілька років поповнюємо речами побуту та одягу.

   У 7 класі є вже можливість певного узагальнення матеріалу, систематизації вивченого – звертаю увагу на художні особливості української вишивки. Разом з тим, зміст цього виду декоративно-прикладного мистецтва конкретизується, оскільки мова йде про вишивку побутового та одягового  призначення.

   Історія розвитку української вишивки нагромадила безліч різноманітних мережок, під час виконання яких звертаю увагу, що велике значення має правильне закріплення ниток, і тут же подаю практичні рекомендації щодо цього прийому.

   Постійно наголошую, що у вишивці завжди спостерігаємо поєднання корисного і красивого. Щоб підтримувати інтерес учениць, використовую психологічний прийом здивування парадоксальними фактами. Ось, наприклад, чи випадкове композиційне оздоблення рушників? Виявляється, ні. Найчастіше і в кінці прикрашають кількома смугами витканих або вишитих орнаментів. Цей звичай пов’язаний із тим, що в наших далеких пращурів існував магічний ритуал очищення водою: вранці – від нічних страхів, і ввечері – від денних клопотів та втоми. В цей обряд і входило втирання рушником.

   Вранці втирали лице нижнім кінцем, де узори, найчастіше ромби, складали композицію сходження сонця, і спочатку знизу йшла широка смуга, потім вужчі. А ввечері, навпаки, утиралися верхнім кінцем, де композиція мала дзеркальне відображення і символізувала захід світила – від найвужчої до найширшої смуг.

   Такі прийоми сприяють кращому засвоєнню матеріалу, уважнішому підходу до виконання роботи.

   Практикую також підсумкові заняття, які дають можливість продемонструвати єдність теорії і практики. Це обов’язково інтегровані уроки із українознавством і музикою. Починається все з пісні: «З вечора тривожного аж до ранку вишивала дівчинка вишиванку…».  Далі учні розповідають усе відоме їм із історії вишиванки, звертають увагу на духовні символи українського народу. Коли мова заходить про рушник, незайвими є елементи рольової гри – виконується сценка обряду сватання. А завершується все практичною роботою – вправами на виконання різних швів.