Майстерня вчителя трудового навчання Ніжинської ЗОШ I-III ст. № 10 Василевської Тамари Миколаївни

        Подорожуючи влітку по Чернігівщині, одного разу ми зустрілись із цікавою людиною, яка ще не забула, навіщо ходили на вечорниці. Бабуся Ганна розпочала свою розповідь із спогадів майже семидесятирічної давності.

       У них у хаті і відбувались ось ці таїнства вечорниць. Збирались не тільки дівчата, а й хлопці. З господинею домовлялись про плату за вечорниці. Кожен до Різдва повинен був принести  по пуду зерна. Бо вечорниці це не просто місце, куди приходили просто посидіти, а й танцювали під гармошку, співали пісень, бились хлопці, не поділивши дівчат, грали в карти. А ще й прибирати потрібно було, тобто мити «мости» глиною. Такій «міст» потрібно було намазувати глиною і чекати поки він висохне, бо на той час дерев’яну підлогу мали тільки заможні люди. Під час вечорниць ще і їли варену картоплю, квашену капусту, мочені огірки. Готували самі локшину із борошна, варили вареники із сиром, з квасолею. Приносили хлопці й дівчата все, що в кого було.

         Проходили ці вечорниці в основному з осені по літо, бо влітку в селі гуляння відбувались на вулиці. Тому і вишивали на вечорницях під свічку, що явно не добавляло зору. Вишивали рушники, сорочки скатерки, наволочки. Матері перевіряли, чи багато вишито за вечір.

         А під час весілля у понеділок в хаті молодого дівчина вішала рушники на ікони, на вікна , утирачем витирали молодят на другий день весілля. Подивитись на ці рушники сходилась вся околиця. Бо до весілля дівчата не хвастались своїм рукоділлям нікому. По вишитих узорах, розповідає бабуся Ганна, люди бачили яка дівчина гарна майстриня, чи може щось крім танців та співання пісень. І заспівала баба Ганна пісню:

Та спасибі тобі моя ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала

Та рушнички напряла.

        Гарний голос бабусі схвилював  дівчаток і ось вони вже підспівують їй.

       Так дівчатка доторкнулись до історії створення вишиванок. Робота продовжилась по вивченню орнаментів та вивченню технік вишивання нашої місцевості. Цим проектом зацікавились учні 8-9 класів: Линник Ірина, Майборода Катерина, Макуха Ірина, Мінакова Марія, Панченко Ольга, Постол Юлія, Степанова Яна,  Харлан Тетяна. Із великої кількості орнаментів дівчатка вибрали для своїх рушників весільні орнаменти, бо зараз обов’язково під час укладення шлюбу молодята стають на рушник. Купити такий рушник не кожен хоче. А дівчатка вишиють його для себе самі, як це було прийнято в давнину. Хоча і змінились орнаменти, які використовуються для вишивання весільних рушників, але все ж хочеться, щоб цей звичай ставати на вишитий рушник передавався із покоління в покоління.